МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ :: СТЕПИ, СТЕПИ...

[jaga_lux_2]

                 
                ***

Та невже ніколи не забуду
Ці шляхи, цю тирсу, широчінь,
Не заб'ю в собі зміюку люту,
Що хитренько про степи сичить?

Як орган в костьолі, на молитві,
Ці уперті спогади з села
Знову кажуть: «Ти послухай, рід твій
Нас до тебе, зраднику, послав».
Що ти робиш? Де ти забарився?
Чи забув, як явори шумлять
На тому хихлатому узліссі,
Відкіля розходяться поля?
Ми прийшли до тебе із оселі,
Де весною присмерк, мов мара,
Де за клунею в синяві невеселій
Молодик химерний умирав.
За весною — червень, липень, серпень
На озерах, на пустелі чорногуз.

...Пам'ятаєш, як дзвонили верби
Про хрусталь надуманих медуз?
А цю осінь, в злоті, оксамиті...
Та невже ти враз її забув?
Що ти краще десь найшов на світі
За осінню далечінь в степу?
За вітрами падають сніжинки,
І на стріхах білий сніг лежить.
Всюди тиша. Лиш собаки дзвінко
На церковній заливаються межі.



Єдина на Україні ковила, остюк у якої не пірчастий, а волосоподібний. Відростає ця ковила пізніше, ніж пірчасті ковили, розвивається поволі. Зацвітає в липні, під час спеки, коли більшість степових рослин уже утворила насіння і засохла. Викидаючи суцвіття, прикрашені довгими волосоподібними остюками, тирса надає степу блідо-зеленого кольору. Рослина буває до 1 м заввишки, має щільну, сильно розвинену дерновину. Стебло міцне, голе, з плоскими щетиновидно згорнутими листками, опушеними всередині, а зовні голими. Волосоподібний остюк нижньої квіткової луски до 23 см завдовжки. За допомогою цих остюків достигле насіння тирси розноситься по степу і “і загвинчується” в землю. До цвітіння тирса – чудовий корм для худоби, особливо для коней і овець; сіно, викошене в цей час, має добрі поживні якості. Після достигання плодів тирси пасовища стають небезпечними для овець, бо плоди заплутуються у вовні, вкручуються в шкіру, завдаючи болю тваринам і наносячи їм рани; ушкоджують вони й ротову порожнину худоби. Росте на степах, кам'янистих схилах у Степу, на узліссях у Лісостепу; зустрічається в передгір'ях гірських районів





На початку літа степ вкривається шовково-білою пеленою квітучої пірчастої ковили. Пірчастою називають ковилу тому, що нижня квіткова луска її має довгий остюк, який у верхній частині вкритий коротенькими волосками, що нагадує пір'я. Остюк сприяє поширенню плодів ковили. Він підтримує зернівку, коли її несе вітер, і та падає на землю завжди гострим кінцем. У сухому повітрі
нижній голий кінець остюка закручується, а у вологому розкручується і таким способом “загвинчує” зернівку в грунт на певну глибину. Найпоширенішою пірчастою ковилою є ковила Лессінга. Її численні стебла з жорсткими, щетинковидно згорнутими листками мають висоту до 70 см. Суцвіття – вузька стиснена волоть. Пиляків 3, приймочки пірчасті. Нижня квіткова луска має довгий, до 25 см, двічі колінчасто-зігнутий остюк. У нижній частині він голий, а у верхній пірчастий. Плід – зернівка. Цвіте в травні – червні. Росте на степах, по кам'янистих схилах. Звичайна рослина Степу (в північній його частині рідшає), дуже рідко зустрічається на крайньому півдні Лісостепу, росте також у передгір'ях Карпат та в східній частині Південного узбережжя Криму. 

http://www.geocities.com/vikkktor2001/tonkonogovi.html