jaga_lux_2: (литература)
[personal profile] jaga_lux_2

Чудова, геніальна Ліна Костенко! Пам'ятаю її вірші ще з моїх шкільних років,  потім теж потрапляли до рук,  щось купувалось, особливо для дітей - бо більше друкувалися при радянській владі.
Але не можу собі уявити, щоб Тарас Григорович, чи Іван Франко, Стефаник та Микола Хвильовий покинули поле бою і відступили від того потягу, тієї мети, яка палала перед ними усе життя - наша культура, література, і пробудження народу саме в своїй рідній національній  свідомості.
А Леся, Леся! Чого ж це їй не жилося спокійно, не сміялося і не співалося?
І думаю, що ця їх тяжка робота і глибокі страждання, з нею пов'язанні, так і не дали жодному нашому генію спокійно дожити власного віку.
Геній тому і є генієм, що він бачить порушення гармонії - і робить все, що може, чи встигне, щоб цю саму гармонію відродити. Бо інакше він просто не може жити.
І не заховаєшся від цього ніде...




З виступу Ліни Костенко, вірші


"Я справді надумала повернутися в цю літературу, в цю культуру. Бо важкий час – це завжди мій час. А легкий час - то я не розумію. От коли трошки було легше, нібито, - я розуміла, до чого йдеться. Тут мої чорнобильці, моя чорнобильська дорога, рідна моя експедиція казала, як я там збирала невтомно культурну спадщину, архіви Чорнобильської зони. Я вам признаюся – це ще для мене була еміграція звідси! І ви знаєте, я там знайшла свою Україну. Отам, де Україна вмерла, – отам вона є! Там люди втратили свою малу Батьківщину і полюбили її безмірно, і відчули велику Батьківщину особливо там."

"І я вам скажу: відчуття тяжке – з того боку в мене одібрали життя і з цього віднімають, як зрештою, у всіх нас, у всіх вас. Ми би собі зичили чогось кращого… Ми би собі зичили і незалежності, і достойної держави… На жаль, так є, як є.

Але що ж, журитись?! Тут було багато слів про поразку… Чого ж програли ми… – Чи ми програли?! Ви знаєте, це ж так іде історія, це її кроки. Впритул, звичайно, - це все криза, крах, з дистанції часу – так іде історія. І ми повинні зараз набратися сил, набратися спокою, набратися доброго гумору! Сміх перепалює, а в сльозах можна втопитись. Не треба!"


***
Було нам важко і було нам зле.
І західно, і східно.
Було безвихідно. Але
нам не було негідно.

І це, напевно, головне.
Якої ще фортуни!
Не відступитися. І не
покласти лжу на струни.


***

"В цей час хтось казав, що руки опускаються, ніхто нічого вже не хоче. Я цього не розумію! Я зараз не бачу поразки! Поразка – або вона може бути в людях, або вона не може бути взагалі! Розумієте, єсть же високовольтна лінія духу, яка проходить крізь усі віки, і ми до неї повинні підключитися – це буде рух опору. Це ж не означає, що нам треба виходити на вулиці, бити одне одному морди або робити якісь демарші, чи що. Треба бути людьми! І у мене таке враження, що люди скучили за собою. І оце, власне, що ви прийшли, стільки на якусь одну презентацію, мені здається, що просто ви самі скучили за собою, за якоюсь атмосферою, хіба ні?!"   

 


***
"Історія...І я от працювала над цими речами, і хотіла встигнути зробити всю історію України, всю нитку оцю золоту протягти. От. І тут настало така щаслива подія – Україна стала незалежною! І тут би, здається, вільно писати те, що ти хочеш, уже тебе радянська влада… Добрий вечір, Миколо! Це наш чорнобильський Микола Семиног. …уже нас радянська влада не переслідує, не забороняє – сиди й пиши історію, якісь речі для України! І тут дивне сталося… Раптом-раптом пішли такі якісь флюїди:

шістдесятники? – та, що там ті шістдесятники зробили? вони такі-сякі шістдесятники!

історія? –ха-ха.

патріотизм? – ги-ги.

Може, хтось пам»ятає із старших, раптом часто так на екрані з»являлася така крилата фраза: «Патриотизм – последнее убежище для негодяев!» А хто ж хоче буть «негодяем», розумієте? І людям щось таке вставляли в голову, і вони послухали. Раптом зробилися смішними письменники, скажімо, такого типу, як я. Чим вона займається?! Якийсь народ... У той час, коли треба щось таке модернове?!"


"Коли тебе за радянської влади підозрюють у націоналізмі і т.д., і т.д., ти не маєш свободи, ти виборюєш кожну ту строфу, а потім приходить свобода, Незалежна Україна, і ти, не мавши де перевести подих, ти знову опиняєшся в бозна-якому становищі! Народниця, розумієте?! Взагалі-то, я вам скажу, що ніяка я не народниця – це між нами кажучи, тому що я в тому Чорнобилі  - це наймодерніші теми зараз отакий Чорнобиль!!! Це те, чого в світі немає!

Правда, мене ніхто не чіпав… Мене якось обходили так поштиво… Але ж то я розумію флюїди, оці паскудні флюїди у суспільстві!!!"

***

Прогавили, прогледіли,
і хочеться на Марс.
Це сталася трагедія,
а ви зіграли фарс.

Отримали Україну без бою
і здають без бою,
а, втім, чого ж без бою:
б»ються поміж собою.

Дивлюся ввечері і вранці,
милуюсь депутатським гроном.
Яка гармонія і танці,
і єдність змій з Лаокооном!

Прости мені, мій змучений народе,
що я мовчу! Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш-сієш, а воно не сходе,
тільки змії кубляться й сичать!

Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
але убік безодні.


Компроміси, компромати,
компрадори і примати.
Скільки сили треба мати,
щоб усе це витримати?!


Які засиджені скрижалі!
Яке злиденство зветься шансом!
На жаль, уже і в цій державі
стаю потроху дисонансом.

"І я подумала (я вже не торкаюсь політичних аспектів), я, власне, тоді написала: «Не хочу грати жодної з ролей у цьому сатанинському спектаклі»! І я собі пішла в еміграцію – в Чорнобильську зону - з людьми, яких я безконечно люблю, - це моя Чорнобильська історико-культурологічна експедиція. Я думаю, що більшого сміху, гумору, сили, ніж було в цій експедиції, я ніде не бачила! Я собі вийшла з Спілки письменників, бо мені це нудне скиглення, скимлення набридло. І я дуже добре прожила цей час: альбо за своїм письмовим столом і за комп»ютером, альбо в експедиції в Чорнобильській зоні, з рідкісними виїздами в Польщу, у Францію, в Бургундію! Словом, працювала. "         

http://les-vakula.livejournal.com/tag/Ліна%20Костенко
***
"Кричали ледарі: "Нам лідера!
Хоч поганенького! Аби!"
На цю біду немає лікаря...
Не дай Бог, бути лідером юрби!

Шакали знову ошукали,
тепер вони вже не шакали,
тепер вони: то "за", то "проти",
то шахраї, то патріоти.

Доборолися! Добалакались!
Досварилися, аж гримить!
Україно, чи ти була колись
незалежною хоч на мить:

від кайданів, що волю сковують,
від копит, що у душу б'ють,
від чужих, що тебе скуповують,
і своїх, що тебе продають?!

Популяція! Нація! Маси!
І сьогодні, і вчора, й колись
українського пекла гримаси
упеклися мені. Упеклись!

Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство,
і віки без голів'я вогонь, -
хай він спалить усе це нікчемство,
українського пекла вогонь!"








...Так от я про «Берестечко». Значить, чому я його написала? – Кажу вам: це не про поразку, це про перемогу поразки. Я мусіла написати всі стани. Кажуть: Богдан Хмельницький три дні й три ночі пив в урочищі Гончарі після тої поразки. Пив! А що таке? – Мужчина, коли падає сильний мужчина, - гуркоту більше, ніж комарик коли падає, - значить і переживань більше і емоцій… Але розумієте, для мене було головне написати перемогу над поразкою. І я її написала, про що свідчить мотто – «Немає часу на поразку!»


БЕРЕСТЕЧКО

Історичний роман*

***
НІ, ГАННО, НІ! АБИ ЛИШ НЕ З МОСКВОЮ.
Хай Україну чаша ця мине.
Вже краще з турком, ляхом, із Литвою,
бо ті сплюндрують, а вона ковтне.

Це чорна прірва з хижою десницею,
смурна од крові, смут своїх і свар,
готова світ накрити, як спідницею
Матрьоха накриває самовар.

Був Київ стольний. Русь була святою.
А московити – Русь уже не та.
У них і князя звали Калитою, -
така страшна захланна калита!

Дрімучий світ. Ні слова, ні науки.
Все загребуще, нарване, хмільне.
Орел – двоглавий. Юрій – довгорукий.
Хай Україну чаша ця мине!

 

А ЩО У НАС РОБИТЬ ВСЕСВІТНЬОМУ ПІЇТУ?
Ні світського письма, ні людяних понять.
Піїти всіх земель говорять всі до світу.
А наші все до себе гомонять.
Ну, а якби нам матінка Оранта
підкинула Верґілія чи Данта?

То й був би він тут за приблуду
і невідомий на весь світ
неодукованого люду
неошанований піїт.






МИ — ЛІРНИКИ. МИ ЛЮБИМО ВЕРТЕП.
Нам головне — співати про калину.

Іде Шрамко. Он рясою мете
попід горою кольорову глину.

Чи думав я так доживати вік?!
Не втішений ні друзями, ні дітьми.
Ото, мабуть, єдиний чоловік
мені ще вірний. Крім хіба що відьми
та зброяра і джури. Отако.
Ні жить не хочу, ні вина із бочки.
Я тут би вмер, якби не цей Шрамко.
Хоч є принаймні з ким посидіть мовчки.




НЕ ВИПРОСИВ. НЕ ВКРАВ. НЕ ЗБОГАРАДИВ.
Узяв свободу, приналежну нам.
Дивуйся, світе, я ще їх і зрадив!
А що я, власне, винен тим панам?

Настав мій час, і я задав їм хлости.
Хіба я раб, щоб жити з їх щедрот?
Для них я — вождь збунтованого хлопства.
Для мене я — замучений народ.

Всі люблять Польщу в гонорі і в славі.
Всяк московит Московію трубить.
Лиш нам чомусь відмовлено у праві
свою вітчизну над усе любить.





МІЙ ДВІР В ЧИГИРИНІ, АВЖЕЖ, НЕ ФОНТЕНБЛО.
Там плющ не повивав мережані альтани.
Троянди не цвіли. І часу не було
довбати в скелі голубі фонтани.

Був замок весь у прорізах бійниць.
З глибин камінних добували воду.
І замість всіх придворних таємниць
було єдине — мрія про свободу.

НЕ протирав паркети шалапут.
Не шаруділо сукнями жіноцтво.
І жоден з дипломатів, ниткоплут,
Не мав де показать своє пустомолотство.

І не було алей на променад.
Ні вишуканих вин, ні пундиків, ні печив.
При Бродах взявши сорок п'ять гармат,
я ними Чигирин ще більше убезпечив.

Були полки і зброя розмаїта.
Залоги скрізь, і тут, і за Дніпром.
А нам би ще мислителя, піїта,
щоб володів — як шаблею — пером!

МОЛЮСЯ НАШІЙ ПРЕСВЯТІЙ ПОКРОВІ.
благослови і пера, і шаблі!
Бо лиш народи, явлені у Слові,
достойно жити можуть на землі.


http://public.fotki.com/dda/of_art/

(will be screened)
(will be screened if not validated)
If you don't have an account you can create one now.
HTML doesn't work in the subject.
More info about formatting

Profile

jaga_lux_2: (Default)
jaga_lux_2

April 2011

S M T W T F S
      1 2
3 45678 9
10 11 12 13 14 15 16
17181920212223
24252627282930

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 17th, 2025 01:18 pm
Powered by Dreamwidth Studios