ОБЕРЕЖНО : ФАЛЬШИВКА

[jaga_lux_2]

Как-то я пропустила это заявления Евгения Сверстюка - газет не читаю, новости не смотрю - так что теперь печатаю с подачи своего друга. 
                              

Євген Сверстюк, 21.01.2010:14.12.00

Мені повідомили, що в Інтернеті на сайті ZIK з’явилася якась політична заява прихильників Юлії Тимошенко, під якою серед інших підписано і моє прізвище.

Звичайно, підробка підпису є справою підсудною, але як судитися зі злодієм, який втік?

Нагадаю, що навіть в часи комуністичного аморалізму я дорого платив за відмову ставити свій підпис, а безкарна влада все-таки не наважувалася підписувати мене під своїми документами.

Мене підписали під незнайомим мені документом. Хіба неясно, що моє викриття тієї фальшивки ставить під сумнів ваші документи взагалі?

До того ж мої опубліковані вимоги до кандидатів у президенти загальновідомі, і будь-які фальсифікації з цього приводу будуть стирчати, як віслячі вуха.

21.01.2010р.

Про автора:
Дисидент, письменник, доктор філософії, Президент Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу

http://zik.com.ua/ua/news/2010/01/20/213165 -звернення



Подписанты ! - интересно, какое это уже по счету письмо, организованное БЮТом в пользу Тимошенко, с подписями "украинских интеллигентов"? - вернее, группой "украинских интеллигентов",  кочующей за премьером (где казна, туда и "интеллигенция") по просторам нашей страны весь этот год? Лукъяненко вместе с проклявшим УПА в советские времена Яворивским, Попович - наверно, на основе глубокой феноменологии, и, жаждущая лавров? или все-таки презренного металла детям на молочишко? Матвиенко - и тут же некий ренегат, Цибулько, бросивший неблагодарного Президента со скоростью прохождения чеков, и с поистинне "поэтической страстью" старающийся оплевать его - да слишком он мал, не достать, все обратно летит на голову...

Звернення підписали:

Народний депутат України 1-го та 2-го скликань, член президії товариства «Україна», член Центрального проводу Республіканської християнської партії Горинь Богдан Миколайович

Народний депутат України 1-го скликання, почесний голова Республіканської християнської партії Горинь Михайло Богданович

Народний депутат України 1-го, 2-го, 4-го, 5-го скликань, багатолітній в’язень радянських тюрем і таборів, Герой України Лук’яненко Левко Григорович

Народна артистка України, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Герой України Матвієнко Ніна Митрофанівна

Академік Національної академії наук України, директор Інституту філософії ім. Г. С. Скововороди НАН України Попович Мирослав Володимирович

Народний депутат, голова Спілки письменників України Яворівський Володимир Олександрович

Народний депутат 4-го скликання, поет та прозаїк Цибулько Володимир Миколайович

та багато інших.

Підписна кампанія триває.




И вот еще интересная стенограмма.

Стенограмма пресс-конференции
22 января в «Главреде» состоялась пресс-конференция на тему: «Будет ли заниматься новый президент вопросами повышения национального самосознания украинцев?»

В пресс-конференции приняли участие:

- президент Украинского пен-клуба Евгений Сверстюк;
- заведующий отделом Института истории Украины НАНУ Станислав Кульчицкий.

«Главред»: Віктор Ющенко намагався відродити українську національну культуру, традиції, самосвідомість українців. Чи буде проводити таку політику новий президент, якщо ним стане Юлія Тимошенко або Віктор Янукович?

Євген Сверстюк: Янукович і Тимошенко - це ті політики, які біля державного керма давно, ми вже звикли до них, ми вже бачили їх до того, як вони боролися за владу. Вони не несуть для нас нічого несподіваного. Ми приблизно уявляємо, що вони можуть принести після боротьби за крісло. Янукович спробував себе на посаді прем’єра. Прем’єр в наших умовах це не мало, а президент в наших умовах - не дуже багато. Нам треба ясно це усвідомити, і не демонізувати цих посад. Коли був і ще залишається президентом Ющенко, всі знали, що нічого особливого він не зможе зробити, при найкращих намірах, і при найбільших зусиллях.

Для нас було дуже важливо, що у нас президент людина якого світ поважає, якого ми в глибині душі поважаємо. У нас президент порядна людина, це велика рідкість для посткомуністичної України. Невелика частина народу змогли належним чином це оцінити.

Крісло, пост формує президента, істотно змінює людину. Віктор Андрійович дуже змінився, дуже виріс.

Я думаю, що Янукович і Тимошенко будуть пристосовуватися до того стану, який утвердився протягом останніх п’яти років. Будь-хто має пристосовуватися до цього стану. Повернення до «маємо те, що ми маємо» бути не може. Так само не може бути повернення до того, що «Україна не Росія».

В чому принципова різниця останнього президента, який є, на мою думку, справжнім українським президентом? Він не звертався до вчорашніх хазяїв, він просто їм сказав, що у нас є своя історія, вона є історією боротьби за волю, «прошу вас спокійно поставитися до того, що ви вивчаєте свою історію, ми вивчаємо свою». Такої постановки питання до Ющенка не було. Коли Президент України починає говорити про нашу історію, про наше минуле, починає говорити це з належною самоповагою – це серйозно і це викликає тривогу. Це не Україна і Росія, це – Україна. І саме страшне, що ці слова звернені не до хазяїв, а до свого народу. Ющенко говорив зі своїм народом протягом п’яти років. Чи це було «топорно», чи прямолінійно, чи дипломатично, я не знаю, як це можна оцінити.

Справа в тому, що коли ти виходиш в глуху аудиторію, тобі дуже важко знайти відповідний тон, чи коли ти вчитель, чи ректор, чи на високому щаблі. У нас була глуха аудиторія, і у нас було зовсім не орано. Ті речі, які нам вдалося зробити протягом 1990-х років певною мірою збурили свідомість суспільства, але ми цього не сформували, і нічого практично не утвердили.

В чому не популярність і низький рейтинг Ющенка? Він ішов проти течії від самого початку. Коли ти ідеш до джерела, ти мусиш плисти проти течії, і ти знаєш чим це пахне, і ти знаєш, що тебе героєм не оголосять, але якщо ти пливеш до джерела, то буде надавати тобі сили сама ця мета, це свята мета.

Я знаю, чого коштують ці питання, які порушував Віктор Андрійович, адже, справа в тому, що проти мене ці питання порушувались в стінах КДБ у кримінальних звинуваченнях на початку 1970-х років. Питання про Переяславську угоду, про Мазепу, про Голодомор 1933-го року, всі вони фігурують, як злісний наклеп проти радянської влади, проти соціалізму, проти прогресу. Це все зафіксовано в голові Путіна і Кремля, звідки йдуть і йшли завжди відповідні накази. Цілком ясно, що це сприймається як щось вороже, але так це сприймається не останні п’ять років, за це сиділи сотні тисяч наших людей.

Чому проти течії? Є ходяча фраза, що свобода Україні впала так несподівано. Ви знаєте, і імперія впала несподівано, і цензура впала несподівано, впали несподівано і кайдани з багатьох рук. Все було несподівано в цей рік чудес, 1989 рік. Все було несподівано, але найменш несподівана була свобода України. Це завжди була вибухова республіка, це завжди була республіка яка дає половину контингенту політичних в’язнів чи то при Сталіні, чи то при Хрущові, чи при Брежнєві. Вони знищені, але не всі.

Це є люди, які все життя боролися. Люди мого набору це не є випадкові люди, просто одиниці, які мало значать. Ми дуже багато значили. Я цілком усвідомлював в 1960-ті роки, що мій голос набагато краще доходить, ніж голос всієї Спілки письменників. Захід читає і стежить, і народ стежить. У мене немає проблем з аудиторією, і немає проблем з реакцією: я точно знаю, яка буде реакція.

Слухайте, чого ви викликали конвой, поставили кадебістів і починаєте судити мене за слово. Хто я такий, ви ж самі кажете, що я ніхто, що я не маю ступенів, не маю преси, не маю аудиторії. У вас є сотні академіків, тисячі докторів наук, десятки тисяч кандидатів, то хай вони розіб’ють мої положення, хай вони показують, наскільки це анемічне, жалюгідне, антирадянське і антинародне. Навіщо конвой зі штиками?

Прошу врахувати, що вони прекрасно розуміли, що це за одиниці, і чому проти цих одиниць не можна виставляти своєї батареї науковців, а треба виставляти конвой зі штиками. Нас було досить багато і в 1930-ті роки, і в час Норильського повстання в 1950-ті роки, і в 1960-ті роки.

Якщо ми хочемо осмислити нашу історію, ми повинні оцінити цей рух проти течії, той рух опору, бо він є дуже важливим. Він не вимірюється кількістю людей, і навіть кількістю тих, людей, що не повернулися. Він є постійно діючою величиною. Той Василь Стус, який не повернувся, зробив для пробудження національної самосвідомості набагато більше, ніж десятки відомих вам поетів, і робить досі. Ці імена мають дуже велику силу, вони не відходять.

Чи можна змінити минуле? Є така фраза: минуле не вмирає, більше того, минуле навіть не відходить. Тобто нинішній процес є продовженням вчорашнього процесу, це продовження буде тривати. Те, що закладено, те закладено. Те, що посіяно, є посіяно. Дуже багато, звичайно, залежить від того, хто буде цінувати те, що посіяно, і хто зможе плекати ниву.

Ніякого затиснення свободи, до якої ми звикли останні п’ять років, бути не може. Але, звичайно, є дуже багато людей, з якими і я на днях зустрічався, які вже готові крутити хвостиком, і вгадувати, перед ким треба крутити хвостиком. Цей тип людини виробився на протязі 20-го століття, тип стероризованої і здрібнілої людини.

Звичайно, буде пристосування до нових натяків, вгадування волі. Але, з другого боку, якщо у нас буде достатньо мужності, щоб зберегти обличчя, і зберегти мову, людську, гідну мову, то влада буде пристосовуватися, буде запобігати, буде закликати вас більше ніж того, хто боїться, і тремтить під столом.

Ми живемо в той час, коли є можливість журналістові чи будь-кому стояти на повний зріст, і ніхто не поведе тебе в кайданах. Чим виразніше буде обличчя інтелігенції, молодої інтелігенції - я не буду говорити про весь народ страшенно збаламучений, неморалізований, розгублений перед різною лжеінформацією, – тим ясніше мають висловлюватися ті люди, які поставлені при владі.

Відомо, що президенти не зраджують, навіть найдурніший президент, їм просто це не вигідно. Інша справа, як він буде наповнювати себе. Але він буде наповнювати свою постать якимось позитивом, він мусить це робити,  він мусить рости. Положення зобов’язує.

«Главред»: Яка ймовірність того, що новий президент зініціює надання російській мові статусу другої державної? Які будуть наслідки цього рішення?

Євген Сверстюк: Цей ризик перебільшений. На певних висотах людина при владі розуміє, що одна справа – подобатися виборцям в різних регіонах, а друга справа – чинити так, як ти, як державний муж, повинен чинити.

Кожна держава, яка хоче, щоб її шанували, мусить мати певні норми, певні стандарти. До цих стандартів відноситься й певний рівень самоповаги. Ви пригадуєте, які були скандали у Кучми і у наших дипломатів за кордоном, коли їм казали: «Ви ж захищаєте свої національні позиції!» За Ющенкові цього вже не говорили.

Я думаю, що ні Янукович, ні Тимошенко не будуть зацікавлені в тому, щоби руйнувати елементарні культурні стандарти. Держава є держава, вона повинна мати свою мову.

Станіслав Кульчицький: Я хочу нагадати, що Кучма теж у боротьбі з Кравчуком за президентську посаду багато чого обіцяв росіянам в Україні, але обіцянок цих не виконав і російська мова не стала державною в ті часи. Але в мене є істотні побоювання того, що за останні роки, і навіть з 1991 року, Україна не стала незалежною від Росії, передусім, в економічній сфері, в сфері енергоносіїв. Сьогодні в Росії не та ситуація, яка була в 1990-х роках, коли Росія розпадалася і треба було її об’єднати, згуртувати, і вона не звертала уваги на інші республіки колишнього Радянського Союзу.

З 2000 року приціл на Україну в Кремлі дуже сильний, тому можуть виникати різні ситуації, і в цих ситуаціях я не знаю, як поведуть себе наші високі особи, коли Росія заговорить мовою ультиматумів. Поки що такого нема і я думаю, нескоро буде, але завжди так бувало: на поверхні – дуже теплі висловлювання, а серед людей на високих посадах, коли наш чиновник високого рангу опинявся у Москві і розмовляв там, то розмова не була розмовою двох рівноправних сторін. І навіть коли мова йшла про те, щоб взаємно визнати кордони один одного, більше п’яти років пройшло, поки той договір був затверджений і прийнятий, і Росія визнала сучасні кордони України.

Думаю, тепер мова не йде про Крим. Мова йде про всю Україну як таку, мова йде про те, щоб наблизити Україну до Росії. Це загроза, яка нависає над Україною. З другого боку, тут не може бути будь-яких паралелей з системою влади, яка існувала в Радянському Союзі, бо там була зовсім інша система влада, ніж в пострадянську епоху.

http://glavred.info/archive/2010/01/21/171054-5.html