ХВИЛЬОВИЙ :: ЗЕЛЕНА ТУГА

[jaga_lux_2]

                           



ЗЕЛЕНА ТУГА
                   Вівді Гутник

                І
Напередодні злив
сумніву голубого
на кучері весни
я голову
кладу.
Хто не погас на зоряну дорогу,
а каравели дум
в пустелю не веде?
 Ах, пам'ятаю я
— повстання на Вкраїні,
заграви, дзвін пожеж
— на барикади,— крик,
тривожні ночі, степ,
такий, як ночі, синій,
і армії на Крим.

Та все це промайнуло,
І поклик
не сурмить.
І чую я, як десь скиглить минуле:
— Амінь!

І чую я... а серце стогне в тузі,
ах, що цей, що цей сум?
Це спогадів мара...

Я бачив, як лосунь
підстрелений у лузі
весною умирає...
Я знаю його біль!

Напередодні злив
сумніву голубого
я б з місяцем пішов
в заулки сірих хмар,
де на мільйони гін
заблакитнів горохом
і снить Волосожар.

Але та путь далека...
І завжди я в журбі
Похмурий на путях,
А навкруги мене-
Кублиться -б’ється мряка
І шмаття від життя.

Але та путь далека…
І темна-темна ніч,
і спогад, як лелека
в забутому маєткові
самотній заблукавсь.

.

II

Секунди, дні і роки,
а з ними і віки
у вічі вічності глибокі
задивились.
Скоро прийде квітень.
Зелений кінь
в імлі рожевій забасує,
і золоті коштовні вила
положе сонце на стіжки.
Що ж я?
Я тихий, як озерна заводь.
І на журби моєї танки
скоро буря не підведе руки...
...Із персі свій огонь
— о люба, о коханко!
у мозок
кинь!

        ІІІ

На Сумській
запаштетися
гул.
На Московській
регіт.
А край міста
стогін,
і я, колишній регент
стою без дороги.

І знаю я тепер,
— о Валер'яне, о Михайле! —
чого зажурні ви
напередодні квітня —
дороги зацвіли
і в туманах зів'яли,
як стоси листя восени
досвітні.

І не присняться мені
оті пахучі ночі,
криваві і святі,
орлині, як орли.
А може... може, так —
розірвана на клоччя
майбутнього мета?

І бачу я —
конають і вагранки
на степових полотнах гін.
...Із персі свій огонь
— о люба, о коханко! —
у мозок
кинь!
 
                      IV
Моя люба любовнице!
Підійми моєї творчості дух,
положи у мої груди сонце
заголи свої перса на мить!

Слухай —
шумує!
Слухай —
гримить!
Повінь прорвала греблю
біля млина.
Цілуй скаженіше!
На божевілля!
(На божевілля!)...
...За шелюгою
в заснулий вечір
пливе весна.

За нею вітер,
за нею гуси —
увесь вирій.
Коханко люба!
У тьмяній тузі
умру!

Моя люба любовнице!
Підійми моєї творчості дух,
положи у мої груди сонце,
заголи свої перса на мить!