МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ :: МИ

 

         МИ

 

Ми проходили повз шахти...

Ми — любовниця і я.

Сонце грало на сопілку,

грало липко на сопілку —

ліденцеву.

Я за руку її взяв,

й наші очі упірнули

в легіт.

 

Ах, як легіт засміявсь  

і бузково, і тендітно,     

коли дзвінко біля серця        

на пляшках хтось вибивав.

 

І звернули ми на стежку

 ...чи то в сонце увійшли?

—    Розкажи мені, соколе,

про світанок?

...над криницею світанок,

а навколюшках бори...

Метушилася заграва;

в спогад бив прозорий шлак,

леопардило м'язами —

я як криця був міцний,

а вона тополю знала,

що, струнка, весніла десь..,

Ми проходили повз шахти —

           Ми — любовниця і я.

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ :: ПРИЙДЕ СЮДИ

 

                 ***

Прийде сюди холодна, вечірня,

де метелить, метелить одуванчика пух,

і запахне пожаром далеким загірним,

і тебе я згадаю на возі, в степу.

Упаду, упаду в розпуці на роси,

лебединно прокинусь туди, на вирій.

Ах, із білих гречок підвелася осінь

і на пасіку лине останній рій.

Чи це ти, чи не ти — золотії рамена.

На устах огірок і баштан крізь туман.

Чи не прийдеш, як осінь, коханко, до мене,

положу на рамено тобі діамант.

Зараз згадую очі — горлиці очі

(кропива, і тини, і кілки в сум).

Під сорочкою груди, мов дух огірочний,

і стрічки, і вінок, і гадючку-косу.

Упаду, упаду в розпуці на роси.

За серпневим баштаном не легіт горить —

то бреде по ланах у задумі осінь,

то в червінцях загрузли бори.