МИКОЛА БАЖАН :: БІДНИЙ ЙОРИК!

[jaga_lux_2]

„...Ще  глибше  в  себе,  здивувавшись,  глянь,  — 
А  потім  що?  А  потім…  Бідний  Йорик!” 

(не знаю назви, передрукувала з книги Йогансена)

Шматуй же крок, труси людей ти,
Кохання механічний знак.
Уже на чорнім горлі 
                                   флейти
Заходився худий борлак.

Струна, як бич, пече банджо,
І стогнуть скрипалі,
Щоб звук хитавсь, як в 
                               жилі жовч,
Як ртуть в гарячім шклі,
Щоб він, упавши з висоти,
Запавсь, 
             зім’явсь, 
                           зібгавсь,
Щоб рззявлялися роти,
Роти голодних павз.
І захлинувсь астмічний 
                                      такт,
Що рве, як рану, рот.
Цинічний акт, прилюдний 
                                         акт, -
Розчавлений фокстрот.

приблизно 25 рік (ВАПЛІТЕ)

ЗАЛІЗНЯКОВА НІЧ

До  яру  підійшли,  і  одностальні  тіні
Погнулися  від  їхніх  тіл  назад.
Риплять  вози,  ладнаючись  у  ряд,
Колеса  грузнуть  в  глей  в  понурому  рипінні.

Поволі  родяться  слова  нічних  нарад,
Що  рознесуть  їх  по  Вкраїні
З  холодноярської  святині
Козак  і  гречкосій,  чернець  і  конокрад.

Скотилася  луна  по  згорнутих  шляхах.
Козак  і  хлоп,  і  злодій,  і  монах
Почули  зойк  пророчих  півнів  третіх.
Хитнувся  ґвалт  стривожених  церков,
Шарпнувшись  із-під  ніг,  нечувано  зійшов
На  темний  степ  бунтарських  тіней  кетяг.

1925. ПОЕЗІЇ. Київ, "Книгоспілка", 1930.

"Мене зелених ніг..."

Мене  зелених  ніг,
тіл  тюль  люля  хміль.
О,  хто  зазирає  ввечері  на  зорі
в  хвиль  сльотну  толь?

Маг  гамм  втом  -
гілля  хили  чоло.
Лягай,  гаї  лагун
на  килим,  гегінь  лон.

О  коло,  локон  лих
у  голих  ніг  і  мхів  твоїх.
Не  келих  хилить  літо  то  -
а  плахту,
не  конопель  стон  -
жах  тут  -
тінь  тут.
Коло  плеса  оплетене  тло
навкруг,
Плахта  там.

1923



ГЕТО В ТУМАНІ

Жахтить  земля,  жахтить  іржа  і  пил,
Як  жар  фурункулу  чи  виразку  
                                                     трахоми,
І  сонце  над  усім  -  як  вибух  плям  і  стріл,
Як  вибух  мовчазний  і  тяжко  нерухомий,
Цей  маньякальний  круг,  що  виплива  в  зеніт,
Це  коло,  зроджене  в  огні  галюцинацій,

І  осьмисвічники  розлючених  акацій
Підносять  перед  ним  свічки  убогих  віт.
При  корені  дерев  вирує  й  пломеніє
Плескатих  одблисків  рябий  
                                              калейдоскоп,
І  вкручуються  так  маленькі  чорториї
У  монотонний  сонячний  потоп.

Самум  небесного  страшного  Ханаану,
Безодні  жару,  хлані  мовчазні,
Що  перекинулись,  мов  мідні  казани,
На  землю  спалену,  розпалену  та  пряну.

І  в  пил  проллято,  втоптано  й  прибито
Мозаїку  з  движких  червоно-жовтих  кіл  -
То  жовч  живу  калюжками  у  пил
Проллято  витворне.
                         І  звився  над  землею,
Як  вихор,  ореол  палаючих  корон,

Що  коронують  ветху  Іудею,
Цей  одногорбий,  цей  старий  Сіон.
Сіон  у  полум'ї  -  і  так  стоїть  віки

Над  ним  огонь  кривого  Торквемади,
Чи  райських  огнищ  гострі  язики,
Чи  віхола  пожеж,  розхристана  й  крута.
Залізнякової  порвистої  ватаги...

О,  пагорбе  жалю,  і  розпачу,  і  згаги,
Голгофо  нації,
Жорстким  полум'ям  Сіон  себе  вінча  -
В'язниця  й  царство, 
                       ватра,  і  химера
Оскаженілого  у  мандрах  Агасфера,
Безумця,  мрійника,  раба  і  шукача.

На  лобі  пагорба,  як  віра  прирекла,
Вчепивсь  обшарпаний,  обсмалений  і  строгий
Ковчег  квадратної  рудої  синагоги,  -
Ковчежець  з  торою,  прип'ятий  до  чола.

Зачумлений  мокрець  -  огидний  сірий  мох.
Що  тхне  гниллям  і  склизею  на  трупах,
Повзе  по  каменях,  по  ребрах  і  по  слупах
Худих  і  лютих  синагог.

Стовп  сонця  вковано  чи  вкопано  стовма
У  жовтій  шовб  плюндрованого  гето...
Не  спи,  Ізраїлю!
                       О,  шма  Ісроель  шма!

Ізраїль  твердо  спить,  -  і  серць,  і  сонця  летарг
Сліпучий  свій  туман  над  гетом  підійма,
Не  спи,  Ізраїлю!
                     Не  спи  і  проклинай
Туман  огню  і  погар  синагоги!
Твої,  Ізраїлю,  не  всі  ідуть  дороги
Не  зганьблений  Сіон,  на  страту  і  одчай!

Не  спи,  Ізраїлю!
                     Не  спи  і  проклени,
Як  чорну  неміч,  молитов  судому,
Тих  молитов  хасидського  Содому,
Що  спалюють  роти,  що  рвуть  серця  і  сни!

В  ротах  розпечених,  шершавих  і  кривих
Горить  язик  безумного  хасида.
О,  рот  роззявлений  -  благань  глухий  барліг,
Де  віра  -  як  ганьба,
                   де  плач  -  як  зненавида!
Діра  розбещена,  -
                   і  бовтається  в  ній
Та  шарудить  язик,  скрегочуть  чорні  зуби.

Правець  релігії,  трясущий  та  жахний,
Хижацтво  віри,
                   радість  самозгуби,
Оргазм  безумства,
                   апогей  і  шал,
Шал  тріумфальної  надсади
Гримить,  немов  органні  колонади,

Що  з  циклонічних  нот  споруджують  хорал.
О,  темні  сховища  на  людському  шляху  -
Святебні  урвища,
                     оргазму  пишні  ями!

Всіх  рас  і  натовпів  розкриті  навстіж  храми
Ревуть  тим  голосом  хотливості  й  жаху.
О,  душе  людська,  зморена  й  жива!

Ще  не  закрилася,  мов  язва,  під  тобою
Оргазму  віри  яма  трупова,
Смердюче  й  пишне  лігво  супокою.
Прадавні  молитви,  знесилені  жалі,
Тисячолітні  привиди  одчаю,  -
Вас,  лементуючи,  ще  часто  зустрічають,
Немов  володарів  недужої  землі.

І,  впавши  ниць,  з  печер  порожніх  душ
Виводять,  як  мерця,  зламавши  кустодії,
Сповиту  у  сувій,
                     завжди  одну  і  ту  ж
Молитву-плач  сліпого  Єремії.

Її  ведуть,  як  речника  скорбот,
Її  ведуть,  як  воїна  й  пророка,  -
Кричить  юрба  сторота  і  стоока,
Немов  один  епілептичний  рот.
На  згарищах  каббал  і  на  руїнах  біблій,
Між  трощених  колон,
                     повержених  метоп
Своїй  могилі  й  вірі,  вже  загиблій,
Вклоняється  скажений  гробоскоп.

І,  щоб  в  останній  раз  покласти  в  землю  сів,
Збирає  слів  тверді  і  чорні  зерна
З  рядків  талмудових,  як  з  лущених  стручків.
На  землю  ятрену,
                     на  рани  і  на  близни
Впаде  зерно  зловіщої  сівби,
І  родять  висохлі  Сіонові  горби
Іржаві  трави  розпачу  й  гнилизни.

Та  жнець  уважний  нивами  не  ходе  -
Проклятий  урожай  на  корені  гниє.
На  інших  нивах  родиться  твоє
Прийдешнє,
               змучений,  знеславлений  народе!
Сіон  у  полум'ї  -
               огню  важкі  корони.
Сіон  у  полум'ї  -
               огонь,  і  тлін,  і  твань.
Сіон  у  полум'ї  -
               нехай  горять  Сіони,
Катівні  нації  і  плахи  мордувань!

1929. ПОЕЗІЇ. Київ, "Книгоспілка", 1930.