jaga_lux_2: (Dame)
[personal profile] jaga_lux_2

Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися... А до того —
Я не знаю бога.



Почему-то Тараса Шевченко преподносят исключительно как великого поэта. Но его творческое наследие – прежде всего обращение к душе и совести, акцент сделан на моральные ценности не только украинского, но любого из народов мира – если он живет как единый национальный организм.
В этом его величие и неповторимость: Шевченко не только наш, родной гений, который сформировал национальное сознание народа, но его творчество является уникальным феноменом, органично несущим в себе цивилизационный код мировой культуры.
Тарас Шевченко есть именно тем апостолом правды, которого сам поэт призывал в известном стихотворении.
Только народ не понял его Послания – или не принял, как провозвестника и пророка.
Поэт предсказал ту культурную катастрофу, в которой мы все очутились сейчас, потому что не поверили его Откровению. Слишком много ненависти и озлобленности скопилось в душах.
Призыв к покаянию остался не воспринят как необходимое условие. И не только обычными людьми, но и теми, которые были бы обязаны нести огонь, способный отогреть замерзшие души.
Стихи Тараса исполнены любви и боли, слез и горя – но и надежды на народ, людей, которые все зло могут побороть – только надо бороться за себя и Бога в своей душе - можно трактовать это прямо или метафизически, все равно такая борьба является духовным возрождением в любви.
Меня в детстве поразили слова из «ЗАПОВІТА» о «вражьей крови», которую понесет Днипро в море – и только тогда Бог будет с Украиной. Трудное место для толкования. Причем здесь кровь в Днепре и откуда ее воды понесут? Ответ напрашивается сам собой, как известно, украинцы воевали с двумя государствами, если не считать турков, но думаю, поэт имел в виду совсем другое. Эта метафора говорит о «вражьей» крови, но это не кровь конкретного врага. Это кровь того внутреннего врага украинства, который, возможно, циркулирует, на генетическом уровне, в самом нашем жизненном коде – и этот враг, наше внутреннее холуйство и изоляционизм, должны быть унесены водой могучей реки.
Мы сами должны понять это в себе, сами должны справиться с рабом, который слишком часто управляет нашими действиями и мыслями, как это не противно. Тогда мы будем «люде» - как в стихотворении «Доля»...
Учися, серденько, колись
З нас будуть люде,— ти сказала.
А я й послухав, і учивсь, І вивчився.
А ти збрехала. Які з нас люде?..

              
ВАРНАК

...Вийшов я з ножем в халяві
З Броварського лісу,
Щоб зарізаться. Дивлюся,
Мов на небі висить
Святий Київ наш великий.
Святим дивом сяють
Храми божі, ніби з самим
Богом розмовляють.
Дивлюся я, а сам млію.
Тихо задзвонили
У Києві, мов на небі...
О боже мій милий,
Який дивний ти! Я плакав,
До полудня плакав.
Та так мені любо стало;
І малого знаку
Нудьги тії не осталось,
Мов переродився...
Подивився кругом себе
І, перехрестившись,
Пішов собі тихо в Київ —
Не святим молитись,
А суда, суда людського
У людей просити.

 

ЗЛОНАЧИНАЮЩИХ СПИНИ

Злоначинающих спини,
У пута кутії не куй,
В склепи глибокі не муруй.
 
А доброзиждущим рукам
І покажи, і поможи.
Святую силу ниспошли.
 
А чистих серцем? Коло їх
Постави ангели свої
І чистоту їх соблюди.
 
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.




МИНАЮТЬ ДНІ, МИНАЮТЬ НОЧІ


Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
Л дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі —
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого: однаково —
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти? Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, боже,
То дай злої! злої!



І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм
в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє
                             Аще кто речет, яко люблю бога,
                               а брата своего ненавидит, ложь есть.
                                                              Соборно[е] послание Иоанна.
                                                              Глава 4, с.20









І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
Схамениться, недолюди,
Діти юродиві!





...І в Україну принесли
Великих слов велику силу
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог вас создав не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою,
З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.

...Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній

Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тіжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословіть дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

14 декабря 1845,







КАВКАЗ

...Отам-то милостивії ми
Ненагодоваиу і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові!? напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов'їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерніх гарячих сльоз!
А батькових, старих, кривавих!
Не ріки - море розлилось,
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава!





...Ми християни: храми, школи,
Усе добро, сам бог у нас!
Нам тільки сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом ви нам
Платить за сонце не повинні! -
Та й тільки ж то! Ми не погани,
Ми настоящі християни -
Ми малим ситі!.. А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те -
Одна Сибір неісходима!
А тюрм, а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!




...У нас навчіться! В нас дери,
Дери та дай,
І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери!
У нас! Чого-то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей... не негрів... а таких,
Таки хрещених... но простих.
Ми не гішпани! Крий нас, боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону!..

По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті!
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону:
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
Собі ж на те, що не знають
Ні діти, ні жінка!

За кого ж ти розіп'явся,
Христе, сине божий?
За нас добрих, чи за слово
Істини... Чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.

Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мірри дим,
І перед образом твоїм
Неутомленнії поклони
За кражу, за войну, за кров...




Три ворони

...А в мене ще, враг їх знає,
Кого вони виглядають?
Вже ж і в крепость завдала,
І дворянства страшну силу
У мундирах розплодила,
Як тих вошей розвела;
Все вельможнії байстрята!
Вже ж і Січ їх бісновата
Жидовою поросла.
Та й москаль незгірша штука:
Добре вміє гріти руки!
І я люта, а все-таки
Того не зумію,
Що москалі в Україні
З козаками діють.
Ото указ надрукують:
«По милості божій,
І ви наші, і все наше,
І гоже й негоже!»
Тепер уже заходились
Древности шукати
У могилах... бо нічого
Уже в хаті взяти;
Все забрали любісінько.
Та лихий їх знає,
Чого вони з тим поганим
Льохом поспішають?
Трошки, трошки б підождали,
І церква б упала...
Тойді б разом дві руїни
В П ч е л е описали...

 

Псалми Давидові

43

... А нині
Покрив єси знову
Срамотою свої люде,
І вороги нові
Розкрадають, як овець, нас
І жеруть! Без плати
І без ціни оддав єси
Ворогам проклятим;
Покинув нас на сміх людям,
В наругу сусідам,
Покинув нас, яко в притчу
Нерозумним людям.
І кивають, сміючися,
На нас головами;
І всякий день перед нами —
Стид наш перед нами.
Окрадені, замучені,
В путах умираєм,
Чужим богам не молимось,
А тебе благаєм:
«Поможи нам, ізбави нас
Вражої наруги.
Поборов ти першу силу,
Побори ж і другу,
Ще лютішу!.. Встань же, боже,
Вскую' будеш спати,
Од сліз наших одвертатись,
Скорби забувати!
Смирилася душа наша,
Жить тяжко в оковах!
Встань же, боже, поможи нам
Встать на ката знову».


52

...Коли вони, неситії,
Гріхами дознають?
Їдять люде замість хліба,
Бога не згадають,
Там бояться, лякаються,
Де страху й не буде.
Так самі себе бояться
Лукавії люде.
Хто ж пошле нам спасеніє,
Верне добру долю?
Колись бог нам верне волю,
Розіб'є неволю.

81

Між царями й судіями
На раді великій
Став земних владик судити
Небесний владика:
«Доколі будете стяжати
І кров невинну розливать
Людей убогих? а багатим
Судом лукавим помагать?
Вдові убогій поможіте,
Не осудіте сироти
І виведіть із тісноти
На волю тихих, заступіте
Од рук неситих». Не хотять
Познать, розбити тьму неволі,—
І всує господа глаголи,
І всує трепетна земля.
Царі, раби — однакові
Сини перед богом;
І ви вмрете, як і князь ваш,
І ваш раб убогий.
Встань же, боже, суди землю
І судей лукавих.
На всім світі твоя правда,
І воля, і слава.





93

Господь бог лихих карає —
Душа моя знає.
Встань же, боже,— твою славу
Гордий зневажає.
Вознесися над землею
Високо, високо,
Закрий славою своєю
Сліпе, горде око.

Доки, господи, лукаві
Хваляться, доколі
Неправдою? Твої люде
Во тьму і в неволю
Закували... добро твоє
Кров'ю потопили,
Зарізали прохожого,
Вдову задавили

І сказали: «Не зрить господь,
Ніже теє знає».
Умудрітеся, немудрі:
Хто світ оглядає,
Той і серце ваше знає,
І розум лукавий.
Дивітеся ділам його,
Його вічній славі.

Благо тому, кого господь
Карає між нами;
Не допуска, поки злому
Ізриється яма.
Господь любить свої люде,
Любить, не оставить,
Дожидає, поки правда
Перед ними стане.

Хто б спас мене од лукавих
І діющих злая?
Якби не бог поміг мені,
То душа б живая
Во тьмі ада потонула,
Проклялась на світі.
Ти, господи, помагаєш
По землі ходити.

Ти радуєш мою душу
І серце врачуєш;
І пребудет твоя воля,
І твій труд не всує.
Вловлять душу праведничу,
Кров добру осудять.

Мені господь пристанище,
Заступником буде
І воздасть їм за діла їх
Кроваві, лукаві,
Погубить їх, і їх слава
Стане їм в неславу.




В неволі, в самоті немає

В неволі, в самоті немає,
Нема з ким серце поєднать.
То сам собі оце шукаю
Когось-то, з ним щоб розмовлять,
Шукаю бога, а находжу
Таке, що цур йому й казать.

От що зробили з мене годи
Та безталання; та ще й те,
Що літечко моє святе
Минуло хмарно, що немає
Ніже єдиного случаю,
Щоб до ладу було згадать.

А душу треба розважать,
Бо їй так хочеться, так просить
Хоч слова тихого. Не чуть,
І мов у полі сніг заносить
Не охолонувший ще труп.

[Друга половина 1848,
Косарал]




Ісаія. Глава 35

(Подражаніє)

Радуйся, ниво неполитая!
Радуйся, земле, не повитая
Квітчастим злаком! Розпустись,
Рожевим крином процвіти!
І процвітеш, позеленієш.

Мов Іорданові святиє
Луги зелені, береги!
І честь Кармілова, і слава
Ліванова, а не лукава
Тебе укриє дорогим,
Золототканим, хитрошитим.

Добром та волею підбитим.
Святим омофором своїм.
І люде темнії, незрячі.
Дива господнії побачать.
І спочинуть невольничі
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть.

Кайданами куті!
Радуйтеся, вбогодухі,
Не лякайтесь дива,—
Се бог судить, визволяє
Долготерпеливих Вас, убогих.
І воздає Злодіям за злая!

Тойді, як. Господи, святая
На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить,
Незрячі про'зрять, а кривиє,
Мов сарна з гаю, помайнують
Німим отверзуться уста;

Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита.
Зцілющою водою вмита,
Прокинеться; і потечуть
Веселі ріки, а озера
Кругом гаями поростуть,
Веселим птаством оживуть.

Оживуть степи, озера,
І не верствовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться; і не найдуть
Шляхів тих владики,

А раби тими шляхами
Без ґвалту і крику
Позіходяться докупи.
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.


Шевченко всегда с нами - и в горе, и в радости, и в борьбе.

Profile

jaga_lux_2: (Default)
jaga_lux_2

April 2011

S M T W T F S
      1 2
3 45678 9
10 11 12 13 14 15 16
17181920212223
24252627282930

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 22nd, 2017 10:42 pm
Powered by Dreamwidth Studios