jaga_lux_2 | Entries tagged with хвильовий

У перспективi - дорога.
Праворуч, лiворуч - акварелi. Далеко - лiс. До( Read more... )

***

Прийде сюди холодна, вечірня,

де метелить, метелить одуванчика пух,

і запахне пожаром далеким загірним,

і тебе я згадаю на возі, в степу.

Упаду, упаду в розпуці на роси,

лебединно прокинусь туди, на вирій.

Ах, із білих гречок підвелася осінь

і на пасіку лине останній рій.

Чи це ти, чи не ти — золотії рамена.

На устах огірок і баштан крізь туман.

Чи не прийдеш, як осінь, коханко, до мене,

положу на рамено тобі діамант.

Зараз згадую очі — горлиці очі

(кропива, і тини, і кілки в сум).

Під сорочкою груди, мов дух огірочний,

і стрічки, і вінок, і гадючку-косу.

Упаду, упаду в розпуці на роси.

За серпневим баштаном не легіт горить —

то бреде по ланах у задумі осінь,

то в червінцях загрузли бори.

МИ

Ми проходили повз шахти...

Ми — любовниця і я.

Сонце грало на сопілку,

грало липко на сопілку —

ліденцеву.

Я за руку її взяв,

й наші очі упірнули

в легіт.

Ах, як легіт засміявсь

і бузково, і тендітно,

коли дзвінко біля серця

на пляшках хтось вибивав.

І звернули ми на стежку

...чи то в сонце увійшли?

— Розкажи мені, соколе,

про світанок?

...над криницею світанок,

а навколюшках бори...

Метушилася заграва;

в спогад бив прозорий шлак,

леопардило м'язами —

я як криця був міцний,

а вона тополю знала,

що, струнка, весніла десь..,

Ми проходили повз шахти —

Ми — любовниця і я.

Одна из самых знаменитых поэм поэта.
В ней есть несколько пророчеств, особенно о нашем будущем.

ПОЕМA
В ЕЛЕКТРИЧНИЙ ВІК

Красномовного мудреця Бояна
в хуртовину
промайну( Read more... )

Під пахвою у мене скло

Тихесенько дзвенить у скриньці,

Дивлюсь — на обрію веслом

Зоря гребе у східній криці.

Дружок мій любий — діамант —

З кишені блузи щулить око,

Ох, як він весело в туман

Застромить погляд свій глибокий.

Іду по вулиці, а скляр

Яскравко — ранок кучерявий —

На мій дзвінкий крокує шлях

В палаючій і голосній заграві.

Один лиш мент — і діамант

Його і мій — веселі друзі

Назустріч підуть крізь туман.

І заспіває серце в блузі.

Ах, я не маю теплих слів

Намалювати ту хвилину.

Я потім довго-довго млів

І досі плавко лину-лину...

ЩО НАМ МОРОК

Там, де вітер
Лепетень
По підметах спорохнялих,
Коливались
Златовіти —
Йшов новітній день!

( Read more... )

Я із жовтоблакиття перший
На фабричний димар зліз.
Журавлиних пісень моїх верші( Read more... )

«Кому на,
Кому нет,
Кому тьма,
Кому свет.
Кому мед,
Кому твердь,
Кому лед,
Кому смерть»
Система убийства поэта отработана не у нас, и не в наши времена. Живые поэты мало интересуют толпы народа - если они не пишут похабных стишков или сказок. Но после смерти - полная аналогия сказке Андерсена: птичку, которая умерла от голода, потом похоронили с большим почетом. И ведь это все же лучше, чем ничего? Вспоминаю похороны Стуса - меня тогда очень интересовало, сколько среди идущих в первых рядах было тех, кто убил его своим равнодушием, доносами или активной травлей? Оказалось, достаточно.( Read more... )

1.Фантасмагория жизни. Фарс и трагедия, «трагедия повседневности» (Метерлинк, стр.7), пародия и гротеск, трикстерство, шутовство, кривляние, вызов, дерзость. Сталкиваются с якобы патетической декламацией, взрыв, высекается та самая искра,от которой загорается весь текст. Нарочитая (а может прирожденная) эксцентричность, мифологизация собственной персоналии, данс макабр, горькая издевка над всем и над собой. Подчеркнутая противоречивость, стоическая революционность сосуществует с некой мистической тайной, поисками ответа на бесконечные вопросы – возможно поисками магического кристалла истины, того самого Грааля ?
2.Хвылевой вкладывает в слова другой, скрытый смысл, так называемый «второй диалог» (Метерлинк, 8) – подобно катарам, тамплиерам, масонам, отличая этим от правоверных – посвященных тайного внутренного круга, о создании которого он мечтал прежде всего.
3.Одна линия – этакий капитан Фракасс, аристократ среди шутов, альбатрос Бодлера; вторая – (Священная загадка, 78) наследник царей, Иисус, король-священник древнего народа, ( Read more... )

В мае-декабре 2003 года прошел двойной юбилей Мыколы Хвылевого – 110 лет со дня рождения и 70 со дня гибели. Однако не состоялось никаких юбилейных торжеств во славу гения украинской литературы, а также не было массового освещения в сми, которые сообщают о ком попало, вплоть до персонажей, неизвестных даже узким специалистам в данной области, но не нашлось строчки на полосах, отведенных культуре. Исключая несколько газет ("День" и др.) и ресурсов в интернете.С тех пор прошло уже 5 лет - и опять юбилей: 75 лет:: май 1933г - дня гибели, и 115 лет :: 13 декабря 1893 года, дня рождения. ( Read more... )

Ах, як мертво навкруги, як мертво,
Запеклися на залізі ( Read more... )

Обгризли дерева за повіткою коні,
Гаряче дмуха вітер в степ,
Кублиться по шляхах і по оселях стогін -
Жах росте.

А сонце нагартовані язики гостре,
А сонце в рослину смертельні ножі,
Гинуть у тузі тремтячі роси,
Розпука біжить.

Мандрують на бездоріжжі халабуди,
За ними стежить журний рип,
А на горизонті в фіолетах закутий
Конає спечений грім.

Збентежено дивиться неосяжна блакить,
І одцвітають блідоволосі дні.
За повіткою голодні собаки
Доїдають торішній гній.

Клавіатурте розум, почуття і волю –
клавіатурте!
Шукайте метрополію свідомого життя.

( Read more... )

Греби, весляре, на верхів"я!
Король-весляре, на верхів"я!
         В люстерці гроз,
в люстерці снів,
в люстерці гроз безмежних.
Король-весляре, гей, блисни
в люстерці гроз безмежних.
Ой, покотись надхмарним покотом,
         що буйний грім.
         Загогочи скаженим рокотом,
         що буйний грім.
         Та закувала чуйна хмара
         й заплакали дощі,
         пішли отари
         - попливли,
         а потім сипалась вода.
Невже вгамує перший шквал
шалений подих бій-вітрів,
коли тендітна пані-тиша
за ними йде?
Греби ж, весляре, вище, вище.
І з тріском бунт! і з тріском стріл!?
І знову зорі - в метеори.

Посьолок на горі, а там - завод сизий.
На серці пелюстки так тепло-тепло: мак.
Вже одцвірінькав птах свої жагучі меси -
За обрієм зима.
За обрієм зима, а лебедині крила...
Не видко на шляхах - жевріє листопад,
Але і промінь-цвіт не намантачить рала -
Захворів у степах.

Добраніч! У вирій ми, гусі, простяглися.
За вами й я туди (вовтузиться сумнів).
І завжди так в житті: до сонця несемося,
Лише затихнуть десь його палкі пісні.

Лосунем поплигав вітрець жовто-осінній,
Росте на думці дуб з голісіньким гіллям.
Гудок. Товариші ідуть, як франкмасони,
І на спочинок теж задумливі поля.

Мовчазно. Шарудить тільки змарніле листя,
Похилий пес пробіг через сумний байрак...
В якій гармонії я дочекаюсь гостя?..
За обрієм зима...

Через переліг і байрак темний
По лісах на поле й на місто
Продираються в світлі таємнім
Майбутнього зоряні вісті.

Під стріхами забрязкотіли симфонії,
Задмухала бузкова меса,
Прокололо світові гони
Гострими гармонійними лезами.

Швидкуйте ж, розперезані товариші,
Бабахкайте, бийте в бабухатий бубон,
Рубайте, рубайте прокльонів гужі -
Ну-бо!

Блакитний мед до уст прилип,
душа — метелик колекційний,
приколена натхненням до небес.

Антени... ах! Цікаво... ах!
блукав і там над містом місяць
і до піщаних берегів
тріпотно кораблі тяглися,
а в щоглах кублився
уламок бурі

Але не бігали тоді за
гармонійними
синтезами.
Не музиканити повітря
аероплани.
Лишень увечері шуліка
кружляв вгорі,
а біля нього метушились
тендітні ластівки,
що потім крапками сідали на
височінь.
Антени... ах! Цікаво... ах!
Душа — метелик колекційний —
летить ще далі, в міжпланеття.
Вже пролетіла спогад, другий,
на третім раптом роз'ялась...
Чоло прострілене не жалом
веселки-бджілки,
а журбою.
...Та горілиць вона лежить
одну лиш мить,
а потім знов біжить, біжить,
біжить
покуштувати мед,
блакитний мед...